Сучасна бандура: виробництво та будова

Протягом дуже тривалого часу бандуристи-виконавці, майстри шукали шляхи розвитку та удосконалення бандури. Інструмент пройшов значний шлях еволюції від діатонічного інструмента до складнішого за строєм і способами гри.  Період еволюції тривав кілька століть. Активне вдосконалення бандури почалось з ХХ ст. Г.Хоткевич вперше поставив проблему уніфікації інструментарію і способу гри. Це були необхідні умови для створення професійної школи бандурного виконавства. Він казав: «На наше покоління випав обов’язок вирішити такі завдання: вибрати тип гри, стабілізувати інструмент, винайти хроматизм, розвинути техніку гри, розширити репертуар». Хоткевич вважав, що найкращий спосіб гри – харківський, при якому для лівої і правої руки відкривались однакові умови(бандура трималась на колінах паралельно до корпусу виконавця, струнами до слухачів). Чернігівський спосіб дещо обмежував виконавські можливості, оскільки передбачав гру правою рукою лише на приструнках, а лівою – на басах.

Чернігівський спосіб

Харківський спосіб

Окрім Хоткевича, удосконаленням бандур харківського типу також займались Л.Гайдамака, С.Снігирьов. Вони в 1925р. створили конструкції оркестрових бандур: пікколо, прима, бас. В 1946р. Іван Скляр створює бандуру з перемикачами на базі чернігівського(київського) інструмента. Її стрій – Es-dur, діапазон від до# великої, до соль третьої октави. Сім перемикачів тональностей(As,Es,B,Fis,Cis,Gis,Dis) дозволяють охопити всі тональності кварто-квінтового кола на основному і верхному ряді струн. І.Скляр та В.Тузиченко розробляють нові типи оркестрових бандур: прима, альт, бас, контрабас. Сім’я оркестрових бандур стає провідною групою в капелах і ансамблях.

                                                  

     

Бандура-бас      

 Бандура-альт     

                                             

Бандура-контрабас

З 1954р. за кресленнями І.Скляра, Чернігівська фабрика музичних інструментів розпочала серійно виготовляти модернізовані бандури. В 1967р. І.Скляр розробив бандуру київсько-харківського типу, в якій механізм перемикання розповсюджувався як на приструнки, так і на баси, що розширювало ігрові можливості, але до масово виробництва справа не дійшла.

В 1953р. викладач Львівської консерваторії В.Герасимено розробляє бандуру «Львів’янка»(підліткова та доросла). На інструменті був застосований новий механізм перемикання тональностей а також нова конструкція(клеєна дека). Основний стрій – також Es-dur.

                                           

              

«Львів’янка»

 Чернігівська бандура  

                                 

Брати Гончаренки, українські емігранти, популяризували бандуру «Полтавку», в якій система індивідуальних перемикачів хроматизує окремо кожну струну, що дозволяло використовувати в грі кобзарські, «лебійські» лади. На прототипі «Полтавки» конструктор В.Ветцал розробив «Baby-bandura» - дитячу бандуру, яка при незмінних конструктивних принципах мала зменшену форму і відповідно звукоряд.

В останні роки спостерігаємо також способи поєднання можливостей бандури київського і харківського типу. Так, сучасний майстер Р.Гриньків розробив нову модель бандури, яка дозволяє в процесі гри поєднувати виконавські прийоми обох способів.