Привіт!

Привіт усім, хто читає!!!

Розпочинаю свій блог з метою розповісти людям про бандуру, її можливості та перспективи розвитку. Я сама, як представник цієї давньої професії, хочу, щоб наше рідне мистецтво не забували, розвивали та цінували. Адже, на жаль, в наш час спостерігається дуже негативна тенденція: ставлення українців до бандури – інструменту, через який ми пі­знаємо свій національний музичний код, свою сутність – пасивне. Я прагну це змінити))

 Отже, розкажу декілька слів про себе. В 7 років я вирішила записатись в музичну школу. Сама вирішила - сама і записалась. Мама була трішки здивована, коли до неї подзвонили і попросили привести свою дитину на вступні іспити до Луцької музичної школи №1. Коли прийшов час вибрати інструмент, я без жодних вагань вибрала вгадайте що? Бандуру звісно ж! Моєму вибору посприяла найкраща викладачка - Федоренко Леся Федорівна. Словами не передати як я їй зараз вдячна за те, що вона взяла мене під своє крило. З нею я розпочала цей нелегкий путь. Моя наставниця, як ніхто інший, знала що мені потрібно і давала все, що в її силах. Я згадую свої перші кроки, перші вивчені партитури, перший екзамен. Це незабутній досвід. Мама каже, що ще тоді зрозуміла:  музика стане моїм життєвим вибором. Це було зрозуміло по моїх очах. В 12 років я вирішила, що не хочу зупинятись на музичній школі і буду рухатись далі, розвиватись як музикант. Тому після закінчення школи я поступила до Волинського державного училища культури і мистецтв, де навчаюсь і зараз. Хоча "навчання" не зовсім вдале слово. Я живу цим, бо бандура - це наче продовження мене, невід'ємна частинка душі. 

І от нещодано мене почало мучити питання : як це так, що українці не знають власного інструменту? Власну історію? Не знають ні звучання бандури, ні її вигляду.  Я це зміню, от побачите!))